Прочитайко

"Прочитайко" це електронна аудіобібліотечка улюблених творів літератури для дітей, яка створюється бібліотекарями різних регіонів країни.

Дитячі бібліотеки у своїх фондах зберігають багато цікавих книжок, що прийшли до читача як нещодавно, так і багато років тому.
Про сучасні книжки читачі можуть дізнатися із багатьох джерел – сайтів і блогів видавництв, бібліотек, окремих шанувальників якісної дитячої літератури.

Мета цього проекту – ознайомити сучасного юного читача з кращими творами із бібліотечних запасників.
На цих сторінках Ви можете ознайомитися із улюбленими віршами, короткими оповіданнями, уривками з великих творів, відібраними й озвученими для Вас бібліотекарями.

аудіо казка

Запис передачі «Пригоди славнозвісних книг» у виконанні автора – Анатолія Костецького, наданий українським національним радіо.

У селі Курманах, що стоїть при зачарованій Сулі, на межі Полтавщини і Слобожанщини (тепер це Сумщина) у родині Григорія Білоуса 24 квітня 1920 року народився хлопчик Дмитрик.

Як згадує сам Дмитро Григорович, «сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається... Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували».

Батько майбутнього письменника хоч і закінчив свого часу лише три класи церковно-парафіяльної школи, але самотужки здобув юридичну освіту і працював волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Книжки в домі оточували Дмитрика з раннього дитинства, і частенько вечорами в хаті читалися вголос то «Кобзар», то вірші Пушкіна, то «Наталка Полтавка», в якій, до речі, батько майбутнього письменника зіграв роль Виборного на сільській сцені чи не сотню разів, ще й сам писав п'єси та оповідання.

Звичайно, така сімейна атмосфера не могла не вплинути на хлопчину у майбутньому виборі життєвого шляху, отож цілком зрозуміло й логічно, що після школи, після навчання у Харківській дитячій трудовій комуні, душею якої був Антон Семенович Макаренко, Дмитро Білоус вступає на давно омріяний філологічний факультет Харківського університету, де стає однокурсником Олеся Гончара та Григорія Тютюнника...

Війна перервала навчання, і Дмитро Білоус, який встиг закінчити три курси філфаку, йде добровольцем на фронт... Далі - важке поранення, тривале лікування, переїзд до Москви, де - робота, робота й робота, у відділі мовлення для партизанів України при Всесоюзному радіокомітеті. Після війни Дмитро Григорович закінчує Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка та аспірантуру при кафедрі української літератури...

Зрозуміло, весь цей час, не зважаючи на всі незгоди, скрути й негаразди, юнак не випускає з рук пера, і от у 1948 році виходить його перша книжка, яка й визначила подальшу долю - бути письменником.

А далі - книги, книги та книги. І от нарешті, збагачений неабияким досвідом і мудрістю, широким світоглядом і благородними сивинами, цей, можна сміливо стверджувати, Учитель Рідного Слова підходить до своєї чи не найголовнішої книги - «Диво калинове», до якої, за словами самого письмен­ника, він «ішов усе своє життя».

…Чимало прислужився для з'яви цієї таки справді славнозвісної книги і багатющий перекладацький досвід письменника, бо, за його словами, «з якої мови не перекладав би, ти так чи інакше порівнюєш її зі своєю, відчуваєш виражальні можливості рідного слова, його образність. І думаєш: українська мова своєю милозвучністю посідає одне з перших місць між європейськими».

….«Тепер мене часом питають: як виникла назва «Диво калинове»? А виникла вона з пісенності нашого слова. Спочатку написався вірш про рідну мову. Коли писав його, перед очима стояла червона калина, яку мати поса¬дила під вікном і вишила на рушнику. Звідси рядки: «Ти наше диво калинове, кохана материнська мово». Коли згодом перечитував написане, знову згадалися солов'ї на калині, калинові мости. Постав образ калинового дива, і я подумав: оце ж і є назва книжки!..»

Джерело: Костецький А. [Уривки тексту] / А. Костецький // Пригоди славнозвісних книг / А. Костецький ; худож. В. Бариба. – Київ, 2005. – С. 61-63, 64, 67

Казка "Як ..."

Як Мішковинка була «дорослою»

 Історія шоста

 

Усі діти хочуть якомога скоріше подорослішати. Про це ж мріяла й Мішковинка. По сусідству з нею мешкала дамська лакована сумочка Коко Лакі, старша сестра вже відомої вам Фони Смарт. Вона годинами могла допасовувати до своєї гривки-бахроми блискучі стрази й часто повторювала:

- Мене назвали на честь відомої модельєрки! Подивіться лишень — я втілення стилю!

Щоправда, інколи її дражнили «Ко-ко-ко» й сміялися, що розуму в неї, як у курки, але лаковану красуню це не обходило.

Коко Шанель та її little black dress

Усі модниці світу знають це ім’я - Коко Шанель. Габріель Бонер Шанель була великою модницею й найвідомішою модельєркою минулого століття. Кумедне прізвисько Коко вона отримала завдяки пісням «Ко-ко-рі-ко» і «Хто бачив Коко у Трокадеро?», які виконувала на паризьких сценах.

Розпитайте своїх мам і бабусь, і вони розкажуть і про парфуми, і про капелюшки, і про сумочки Коко Шанель. А ще про маленьку чорну сукню, яку повинна мати кожна дівчина. Це плаття можна вдягти на роботу, а ввечері додати улюблене намисто й модний пасок - і бути зіркою будь-якої вечірки.

Щоразу, як Коко прямувала вулицею у своїй короткій чорній сукенці, виблискуючи на сонці, Мішковинка замріяно зітхала:

- От би й мені стати такою дорослою та гарненькою!

Якось, знову побачивши сусідську лаковану сумочку, Мішковинка вирішила: «Годі мріяти про доросле життя й просто чекати на нього! Треба діяти! Є в мене одна блискуча ідея!»

І ця ідея виявилася дійсно блискучою. Занадто блискучою.

Мішковинка побігла до татової майстерні, де той любив порпатися зі своїм літаком. У щільно закритій шухлядці вона знайшла пляшку з лаком та... намастилася ним із голови до ніг. Навіть червону стрічечку ретельно вмочила в рідину, щоб бути полакованою краще за Коко.

Від запаху лаку хотілося чхати, а ще й відчуття були не надто приємні. Мішковинка заблищала не згірше за Коко, але настрій у неї став зовсім не блискучий. Річ у тому, що лак застиг, і бідна дівчинка заклякла на місці й не могла навіть поворухнутися! А що вже казати про її улюблені перегони в мішках!

Саме ці веселі змагання якраз і вирішили влаштувати друзі Мішковинки й покликали її надвір. Та дівчинка, наче старенька бабця-торба, могла лише з вікна спостерігати за веселощами друзів.

Заледве діставшись ванної кімнати й нарешті змивши із себе весь блиск, Мішковинка подумала: «Ні, поки що моя улюблена червона стрічечка пасує мені більше, ніж дорослий макіяж. Я ще не награлася, не настрибалася й не набігалася. А з ним, із макіяжем, як виявилося, це робити дуже складно. А доросле життя нікуди від мене не втече. Не поспішатиму! Усьому свій час!»

А мама, коли Мішковинка розповіла ввечері цю кумедну історію, ще й додала:

— Бути дорослим - це не тільки виблискувати й носити короткі сукенки. Треба ще багато чого дізнатися й багато чому навчи­тися, щоб про тебе не сказали: «Хвальби - повнії торби, а в торбі нема нічого».

Джерело: Лукаш М. Як Мішковинка була «дорослою» : історія шоста / М. Лукаш // Мішечок історій Мішковинки / М. Лукаш. – Харків, 2018. – С. 46-53.